Неустойка гпк

Комментарии к СТ 127 ГПК РФ

Статья 127 ГПК РФ. Содержание судебного приказа

Комментарий к статье 127 ГПК РФ:

1. В комментируемой статье предусматриваются требования к содержанию судебного приказа. Судебный приказ состоит из вводной, мотивировочной и резолютивной частей. В мотивировочной части указывается закон, на основании которого удовлетворено требование. Судебный приказ может быть вынесен в отношении нескольких должников в пользу нескольких взыскателей. Размер неустойки, предусмотренной законом или договором, не может быть снижен судьей — в соответствии со ст. 333 ГК РФ, согласно которой если подлежащая уплате неустойка явно несоразмерна последствиям нарушения обязательства, суд вправе уменьшить неустойку. Определение несоразмерности неустойки последствиям нарушения обязательства может быть произведено лишь в исковом производстве.

Гражданский процессуальный кодекс РФ не определяет возможности взыскания процентов, предусмотренных ст. 395 ГК РФ.

2. В судебном приказе о взыскании алиментов на несовершеннолетних детей наряду со сведениями, перечисленными ч. 2 комментируемой статьи, могут быть указаны неустойка, предусмотренная СК РФ или алиментным соглашением, а также размер задолженности по алиментам. Согласно п. 2 ст. 115 СК РФ при образовании задолженности по вине лица, обязанного уплачивать алименты по решению суда, виновное лицо уплачивает получателю алиментов неустойку в размере 0,5% суммы невыплаченных алиментов за каждый день просрочки.

Неустойка гпк

стягнення заборгованості за поставлений товар

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2010 (суддя Лопатін А.В.) в позові відмовлено з мотивів проведеного відповідачем в рахунок оплати поставленого товару зарахування зустрічної вимоги щодо нарахування неустойки за прострочення поставки товару у розмірі 690646,21 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 (судді: Мороз В.Ф., Науменко І.М., Голяшкін О.В.) рішення скасовано, позов задоволено — на підставі ст.ст.525,526,625,655,692 ЦК України стягнуто з відповідача на користь позивача 690578,32 грн. заборгованості за товар, поставлений за договором від 04.05.2009 №09-15-0185, 26528,01 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 14069,83 грн.

ВАТ «Завод «Павлоградхімаш» в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.551,601,602 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України та ст.83 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що відсутність заперечень іншої сторони не є умовою проведення заліку зустрічних однорідних вимог, а апеляційний суд не встановив, що вимоги сторін, зараховані за заявою відповідача, є неоднорідними. Крім того, не визнаючи розмір нарахованої пені, позивач не посилався в апеляційній скарзі на п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, а також не зазначав про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій з підстав їх надмірного завищення. На думку заявника, застосувавши вказані норми, апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова — залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення відмову в позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

За умовами договору поставки від 04.05.2009 №09-15-0185 (далі — договір) позивач зобов’язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити металопродукцію згідно специфікації на загальну суму 1748178 грн.

Згідно специфікації №1 від 20.05.2009 оплата товару здійснюється на умовах внесення 5% передоплати та 95% доплати протягом 45 банківських днів з моменту поставки товару. Строк поставки визначено протягом 60-65 календарних днів з моменту підписання специфікації.

Згідно п.10.1 договору за прострочення виконання зобов’язань, визначених у п.п.3.2,4.1,6.2.4,10.3,10.5, продавець зобов’язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочення.

22.05.2009 року відповідачем сплачено позивачу 87408,90 грн. у якості передоплати за вказаним договором поставки.

Згідно видаткових накладних №ТНД-000069 від 01.10.2009 на суму 1562869,44 грн. та ТНД-000002 від 18.01.2010 на суму 176966,78 грн., тобто з порушенням строку, встановленого умовами специфікації, позивачем поставлено, а відповідачем без зауважень прийнято обумовлену специфікацією металопродукцію.

В подальшому, згідно заяви про залік зустрічних вимог №546 від 22.02.2010, надісланої позивачу відповідачем 23.02.2010 року, повідомлено постачальника про припинення зобов’язань щодо оплати поставленого за договором товару на суму 690646,21 грн. шляхом зарахування зустрічної вимоги відповідача щодо сплати пені у сумі суму 690646,21 грн., нарахованої покупцем на підставі п.10.1 договору у зв’язку з простроченням поставки товару, вимога про оплату якої була направлена 26.01.2010 року.

За змістом ст.601 ЦК України припинення зобов’язання зарахуванням можливе за умов зустрічності вимог сторін, їх однорідності та безспірності. За відсутності безспірності вимог спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

Згідно зі ст.611 ЦК України та ст.230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є відповідальністю за порушення зобов’язання.

За змістом ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, тобто у відповідному спорі про її стягнення.

Місцевий господарський суд, не звернувши увагу на відсутність безспірності зустрічного зобов’язання та заперечення позивача щодо нарахування відповідачем неустойки у відповідному розмірі, відсутність розгляду у порядку позовного провадження спору про застосування пені, що унеможливлює її зменшення з підстав, передбачених ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України, дійшов помилкового висновку про можливість зарахування пені в рахунок припинення зобов’язання відповідача щодо оплати поставленого товару. При цьому судом не враховано, що нарахована пеня є неспіврозмірною допущеному порушенню та становить 690646,21 грн. від вартості усього поставленого товару (1742836,22 грн.), а судове рішення не відповідає встановленим ст.3 ЦК України вимогам щодо справедливості, добросовісності та розумності.

Отже, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про припинення зобов’язань щодо оплати товару шляхом зарахування відповідачем нарахованої ним пені.

Зобов’язання відповідача щодо оплати поставленого товару має бути ним виконане в силу приписів ст.ст.525,526,655,692 ЦК України та ст.193 ГК України, в зв’язку з чим, заявлена сума залишку боргу (690578,32 грн.) та нараховані на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 26528,01 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 14069,83 грн. за період прострочення оплати (грудень 2009р.-квітень 2010р.) підлягають стягненню.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Дійсно, наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони.

Однак, як правильно зазначила апеляційна інстанція, припинення зобов’язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін. Адже, за відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

Колегія відхиляє як такі, що не мають істотного значення для справи, твердження заявника про відсутність встановлення апеляційним судом неоднорідності вимог сторін, зарахованих за заявою відповідача №546 від 22.02.2010, оскільки в обґрунтування задоволення позову суд в оскаржуваній постанові послався не на неоднорідність зустрічних вимог сторін, а передусім на наявність заперечень позивача щодо нарахування відповідачем надмірної неустойки у розмірі 690646,21 грн., яка становить майже 40% від вартості усього поставленого за договором товару (1742836,22 грн.), обумовлену цим неспіврозмірність нарахованої пені та наявність між сторонами спору щодо її застосування відповідачем у завищеному розмірі.

В свою чергу, наявність спірних питань щодо розміру нарахованої відповідачем пені та дуже вірогідне її зменшення в іншому позовному провадженні в порядку ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст.601 ЦК України та, як наслідок, переконливо свідчить про передчасність висновку місцевого господарського суду про припинення зобов’язання відповідача щодо оплати боргу за поставлений товар шляхом зарахування зустрічної вимоги відповідача про сплату неустойки, нарахованої за прострочення поставки продукції.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові з мотивів проведеного відповідачем в рахунок оплати поставленого товару зарахування зустрічної вимоги щодо нарахування неустойки, не врахував положення ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов’язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяв до уваги приписи ч.3 ст.551 цього Кодексу, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, апеляційний суд надав належну увагу та оцінку таким обставинам, як загальна вартість поставленого товару, повне виконання зобов’язання позивачем, розмір нарахованої неустойки у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора (відповідача), а відтак, співвідношення нарахованих штрафних санкцій і наслідків порушення зобов’язання.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова ВСУ від 21.11.2006 у справі №47/628-05).

Окрім того, стосовно неоднорідності вимог про стягнення основного боргу та вимог про стягнення пені, касаційна інстанція вважає за необхідне додатково зазначити таке.

Згідно з ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст.ст.546,548,549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов’язання.

Крім того, відповідно до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.4 ст.213 ГК України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, неустойка (штраф, пеня) є засобом забезпечення виконання зобов’язання та заходом відповідальності (правовим наслідком порушення зобов’язання), а тому її (неустойку) не слід ототожнювати з боргом за поставлений товар. Отже, вимоги про стягнення основного боргу та про стягнення неустойки не є однорідними, оскільки правова природа їх виникнення є різною.

Що стосується доводів відповідача про порушення апеляційним судом принципу змагальності сторін шляхом застосування норм п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, на які позивач не посилався в апеляційній скарзі та не заперечував щодо проведеного зарахування з підстав надмірного завищення розміру штрафних санкцій, то такі помилкові доводи спростовуються наступним.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі .

Отже, цілком очевидно, що в аспекті правозастосовчої діяльності та керуючись ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України, суд апеляційної інстанції вправі застосовувати в тому числі і ті норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на які не посилається заявник апеляційної скарги, а відповідні висновки апеляційного суду, які ґрунтуються на застосуванні цих норм, не можна вважати наслідком порушення принципу змагальності сторін.

Колегія також звертає увагу заявника на те, що він не позбавлений можливості захистити свої права шляхом звернення до господарського суду з позовом про стягнення неустойки, нарахованої за період прострочення поставки товару позивачем.

Зважаючи на вищенаведене, підстави для скасування постанови відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 у справі №33/224-10 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ «Завод «Павлоградхімаш» — без задоволення.

Неустойка на півроку

Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення, то позовна давність вимог про її стягнення також обчислюється окремо за кожен день. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №910/29752/15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Постанова

8 лютого 2017 року м.Київ №910/29752/15

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Жайворонок Т.Є.,
суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Про-сток» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 16.08.2016 у справі №910/29752/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Норд» до ТОВ «Про-сток» про стягнення 3007800 грн.,

ВСТАНОВИЛИ:

У листопаді 2015 року ПАТ «Норд» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Про-сток» про стягнення 3007800 грн. штрафу у зв’язку з простроченням виконання відповідачем зобов’язань щодо поставки товару та здійснення монтажних робіт за договором поставки від 29.11.2013 №13/28.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 4.02.2016 в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Норд» на користь ТОВ «Про-сток» 12650 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, залишеною без змін постановою ВГС від 16.08.2016, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Про-сток» на користь ПАТ «Норд» штрафні санкції в розмірі 3007800 грн., 45117 грн. витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 49628,73 грн. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

У заяві про перегляд постанови ВГС від 16.08.2016 з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу, ТОВ «Про-сток», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень стст.258, 549, 551 Цивільного кодексу, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати постанову ВГС від 16.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, а рішення Господарського суду м.Києва від 4.02.2016 залишити в силі.

На обґрунтування заяви надано копії постанов ВГС від 21.01.2014 у справі №919/250/13-г, від 24.04.2014 у справі №902/1653/13, від 2.09.2015 у справі №911/1171/15, від 22.12.2015 у справі №908/2605/15-г, від 27.01.2016 у справі №922/4420/15, від 16.02.2016 у справі №926/374/15, від 2.03.2016 у справі №909/677/15, від 3.03.2016 у справі №910/20128/15, від 31.03.2016 у справі №918/1389/15, від 26.04.2016 у справі №910/21298/15, від 17.05.2016 у справі №917/521/15, від 31.05.2016 у справі №905/1329/15, від 15.06.2016 у справі №914/3220/15, від 26.07.2016 у справі №904/76/16, від 17.08.2016 у справі №904/9396/15, від 30.08.2016 у справі №924/190/16, копію ухвали ВСУ від 2.03.2011 у справі №6-53218св10, копії постанов ВСУ від 8.06.2016 у справі №6-3006цс15, від 25.05.2016 у справі №6-1138цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ТОВ «Про-сток» обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВСУ вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29.11.2013 між ТОВ «Про-сток» (постачальник) і ПАТ «Норд» (покупець) укладено договір поставки №13/28, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити й передати у власність покупця конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів в асортименті, кількості та за ціною згідно зі специфікацією, що є невід’ємною частиною договору, і виконати роботу з монтажу стелажів, вартість якої включена до вартості товару, а покупець зобов’язується прийняти такий товар і сплатити його вартість на умовах цього договору.

Згідно з п.1.7 договору постачальник зобов’язався здійснити доставку товару, збірні та монтажні роботи, а також передати покупцеві змонтоване та готове до експлуатації за призначенням стелажне обладнання у строк до 26.01.2014; загальна сума договору становить 4070000 грн. (п.8.2 договору).

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (згідно з Інкотермс у редакції 2010 року), місце поставки — склад покупця за адресою: м.Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-а (п.2.1 договору); зобов’язання постачальника вважаються виконаними по закінченні збірних і монтажних робіт, про що сторонами складається акт приймання стелажного обладнання до експлуатації (п.2.3 договору); датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних, при цьому зобов’язання постачальника щодо поставки вважаються виконаними належно та в повному обсязі з моменту підписання акта, передбаченого п.2.3 договору (п.6.4 договору); приймання товару за кількістю та комплектністю відбувається під час приймання змонтованого стелажного обладнання та підтверджується актом, передбаченим п.2.3 договору (п.6.5 договору).

Поставка і передача товару покупцеві проводиться у строки та в кількості, узгоджені в цьому договорі та додатках до нього; повна поставка товару постачальником повинна бути здійснена у строк, що дозволяє виконати збірно-монтажні роботи до 26.01.2014 (пп.9.1, 9.2 договору); датою початку монтажних робіт буде вважатися дата першої поставки товару та підписання накладних; постачальник зобов’язується здійснити своєчасну та якісну роботу щодо монтажу стелажів у строк до 26.01.2014; приймання виконаних робіт щодо монтажу товару здійснюється шляхом підписання сторонами акта, зазначеного в п.2.3 договору; місце виконання монтажних робіт — об’єкт покупця за адресою: м.Донецьк, вул. Бахметьєва, 43-а (пп.10.1—10.4 договору).

Пунктом 12.5 договору передбачено, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5% від загальної вартості непоставленого товару. Згідно з п.12.9 договору у випадку, якщо прострочення постачальником обов’язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, установлений сторонами в п.1.7 договору (26.01.2014), нарахування штрафів згідно з п.12.5 припиняється. Починаючи з 27.01.2014 за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1% загальної суми договору, зазначеної в п.8.2 договору.

7.02.2014 сторонами підписано видаткову накладну №РН-0000056 на загальну суму 4070000 грн., а 10.02.2014 — акт приймання стелажного обладнання до експлуатації, відповідно до якого постачальник передав, а покупець прийняв у експлуатацію конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів, вартість яких становить 4070000 грн. При цьому сторони щодо поставленого та змонтованого товару зауважень і претензій не мають.

26.10.2015 ПАТ «Норд» направило відповідачеві вимогу №15П/256 про сплату штрафу в розмірі 3011800 грн. (у тому числі за прострочення поставки товару — 2442000 грн. та за прострочення виконання обов’язку щодо передачі змонтованого товару — 569800 грн.), в якій зазначено, що на порушення умов, передбачених пп.1.7, 9.2, 10.2 договору, ТОВ «Про-сток» допустило прострочення поставки товару на 12 календарних днів, що підтверджується видатковою накладною від 7.02.2014 №РН-0000056, а також прострочення щодо збірки, монтажу та вводу товару в експлуатацію на 14 календарних днів. Це підтверджується актом приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10.02.2014.

Оскільки наведених вимог відповідач не виконав, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Під час розгляду справи відповідач (ТОВ «Про-сток») подав заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що відповідач дійсно допустив прострочення виконання зобов’язання за договором поставки від 29.11.2013 №13/28 у частині поставки та монтажу товару в строк до 26.01.2014, що підтверджується видатковою накладною від 7.02.2014 №РН-0000056 та актом приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10.02.2014. Разом з тим суд уточнив розрахунок суми штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, а саме — 244200 грн. (203500 грн. — 5% від загальної вартості непоставленого товару та 40700 грн. — 1% загальної суми договору), оскільки позивач помилково здійснив нарахування штрафу за кожен день прострочення з огляду на те, що такий вид обчислення неустойки за своєю правовою природою є пенею, нарахування якої за прострочення виконання негрошового зобов’язання чинним законодавством не передбачено.

Водночас судом установлено, що, за змістом пп.1.7, 9.2, 10.2 договору, строком виконання відповідачем зобов’язань визначено 26.01.2014. Оскільки ПАТ «Норд» звернулося до суду з відповідними вимогами до ТОВ «Про-сток» 19.11.2015, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав, передбачених ч.4 ст.267 ЦК.

Апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що сторони мали право визначити в договорі такий вид забезпечення виконання зобов’язань відповідача, як стягнення штрафу у відсотках за кожен день прострочення, що не суперечить чинному законодавству, а помилкове зазначення в договорі (пп.12.5 і 12.9 договору) назви форми неустойки не впливає на підстави та розмір її стягнення судом.

Також суд, посилаючись на положення стст.256, 258, 261, 267, 611 ЦК, дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності, оскільки стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. З огляду на те що порушення відповідачем основного зобов’язання, зокрема прострочення поставки товару та його монтажу, відбулося 27.01.2014, а позов подано 19.11.2015, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності, суд першої інстанції неправильно застосував спеціальний строк позовної давності в один рік до позовних вимог про стягнення штрафу за порушення основного зобов’язання. Отже, позивачем правомірно нараховано штрафи, передбачені пп.12.5 і 12.9 договору поставки, у межах 12 місяців перед зверненням до суду по захист порушеного права в межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

Разом з тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, ВГС при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки за порушення зобов’язань дійшов таких правових висновків:

— визначений у договорі штраф, який нараховується за кожен день прострочення виконання зобов’язання, за своєю правовою природою є пенею, яка не може стягуватись у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку, при цьому пеня як різновид неустойки підлягає нарахуванню та стягненню виключно за порушення грошового зобов’язання; зобов’язання підрядника щодо виконання підрядних робіт у визначений договором строк має негрошовий характер, тому до спірних правовідносин приписи закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не застосовуються;

— нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, а строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду по захист порушеного права з вимогами про стягнення неустойки (пені, штрафу), законом встановлено в один рік, при цьому за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові;

— розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В ухвалі ВСУ від 2.03.2011 у справі №6-53218св10 зазначено, що встановлений договором вид забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені, розмір якої визначено у твердій грошовій сумі, не відповідає змісту поняття «пеня» та його правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, тому ця умова договору не відповідає вимогам закону та не підлягає застосуванню.

У зазначених вище постановах ВСУ наведено висновок про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Аналіз цих норм ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною в спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

За змістом положень ст.193 Господарського кодексу, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Аналогічні положення містяться й в стст.525, 526 ЦК.

Згідно з ст.530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень ст.610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник уважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (чч.1, 2 ст.217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до ч.1 ст.230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (ч.1 ст.199 ГК).

Видами забезпечення виконання зобов’язання, за змістом положень ч.1 ст.546 ЦК, є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а ч.2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов’язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст.627 ЦК, мають право встановити й інші, крім тих, що передбачені ч.1 ст.546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов’язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень ч.4 ст.231 ГК, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У справі, яка розглядається, судами встановлено: п.12.5 договору поставки від 29.11.2013 №13/28 сторони визначили, що за кожну повну або неповну добу прострочення поставки товару та/або прострочення строків проведення монтажних робіт постачальник має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5% від загальної вартості непоставленого товару. Згідно з п.12.9 договору у випадку, якщо прострочення постачальником обов’язку передати змонтований товар перетинає граничний строк, установлений сторонами в п.1.7 договору (26.01.2014), нарахування штрафів згідно з п.12.5 припиняється. Починаючи з 27.01.2014 за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1% загальної суми договору, зазначеної в п.8.2 договору.

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що, за визначенням ст.549 ЦК, відповідає поняттю «пеня».

Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення в законі відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді штрафної санкції — забезпечення належного виконання зобов’язання.

Як установлено судами попередніх інстанцій, сторони договору поставки від 29.11.2013 №13/28 погодили кінцевий строк поставки та виконання збірних і монтажних робіт до 26.01.2014. Відповідач виконав поставку товару 7.02.2014, що підтверджується видатковою накладною від 7.02.2014 №РН-0000056, а монтажні роботи закінчив 10.02.2014, про що свідчить акт приймання стелажного обладнання в експлуатацію, який складено й підписано сторонами 10.02.2014.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач (ПАТ «Норд») відповідно до умов договору й положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до ТОВ «Про-сток» у зв’язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов’язання.

Натомість законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК). Так, загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст.258 ЦК). Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим положеннями ч.6 ст.232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, положення гл.19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених ч.6 ст.232 ГК, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення; право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст.266, ч.2 ст.258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду в межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

У справі, яка розглядається, умовами договору поставки від 29.11.2013 №13/28 визначено строк виконання зобов’язань — 26.01.2014, судами попередніх інстанцій установлено факт виконання відповідачем своїх зобов’язань — 10.02.2014, тобто має місце прострочення виконання зобов’язання відповідачем з 27.01.2014 до 9.02.2014.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2015 року, тобто поза межами річного строку, встановленого законом для вимог про стягнення штрафу, а відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності (ч.4 ст.267 ЦК).

Натомість суди апеляційної та касаційної інстанцій зазначених вимог чинного законодавства, а також фактичних обставин справи не врахували та дійшли помилкового висновку щодо правомірності звернення позивача до суду по захист порушеного права в межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими й такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з пп.«б» п.2 ч.2 ст.111 25 ГПК ВСУ за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.111 16 цього кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанови ВГС від 16.08.2016 та Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 підлягають скасуванню, а рішення Господарського суду м.Києва від 4.02.2016— залишенню в силі.

Разом з тим відповідно до ч.6 ст.49 ГПК в разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення ВСУ змінює й розподіл судових витрат, тому обов’язок щодо сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись п.6 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.49, 111 16 , 111 23 — 111 25 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву ТОВ «Про-сток» задовольнити.

Постанову ВГС від 16.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі №910/29752/15 скасувати, а рішення Господарського суду м.Києва від 4.02.2016 залишити в силі.

Стягнути з ПАТ «Норд» на користь ТОВ «Про-сток» 112792,10 грн. витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги про перегляд судових рішень ВГС та заяви про перегляд ВСУ судових рішень у справі №910/29752/15.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.111 16 ГПК.

Неустойка гпк

стягнення 141795,36 грн. заборгованості та штрафних санкцій

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2009 (суддя Тихий П.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 (судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.), позов задоволено –на підставі ст.ст.526,549, ч.2 ст.625 ЦК України та ст.ст.193,217,218 ГК України стягнуто з Фермерського господарства «Альянс» на користь ПП «НВФ «Юнітек» 104719,68 грн. основного боргу за поставлений за договором від 31.03.2008 товар, 12566,36 грн. штрафної неустойки, 11831,66 грн. пені, 5482,43 грн. разового штрафу, 8892,28 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 2090,06 грн .

Рішення мотивоване невиконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар .

Фермерське господарство «Альянс» в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 12566,36 грн. штрафної неустойки та 5482,43 грн. разового штрафу , прийняти нове рішення про відмову у стягненні разового штрафу та зменшення штрафної неустойки на 50%, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.217,218,233 ГК України, ст.ст.549,553 ЦК України та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що в порівнянні з розміром заборгованості судом стягнуто надмірні суми штрафних санкцій.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (про стягнення 12566,36 грн. штрафної неустойки та 5482,43 грн. разового штрафу ) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –частковій зміні з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 12566,36 грн. штрафної неустойки та 5482,43 грн. разового штрафу , апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Відповідно до п.5.3 договору №08/04-01сзр від 31.03.2008 за несвоєчасну і неповну оплату товару відповідач повинен сплатити позивачу штрафну неустойку в розмірі 12 % від вартості договору, яка залишається неоплаченою.

Згідно з проведеним розрахунком, сума штрафної неустойки, яка заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача складає 12566,36 грн., тому суд першої інстанції також правомірно визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем було заявлено до стягнення суму разового штрафу у сумі 5482,43 грн., оскільки згідно п.5.3 договору №08/04-01сзр від 31.03.2008 за несвоєчасну і неповну оплату товару відповідач повинен сплатити позивачу разовий штраф в розмірі 3% від вартості договору.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов’язок по оплаті товару в термін, встановлений договором, позовні вимоги в частині стягнення разового штрафу в розмірі 3% від вартості договору в сумі 5482,43 грн. відповідають умовам договору та підлягають задоволенню.

Клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, які за погодженням сторін передбачені договором та чинним законодавством, відповідачем суду не заявлено.

Відповідно до вимог ч.1 ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Зазначені вимоги також передбачені ч.1 ст. 625 ЦК України.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 12566,36 грн. штрафної неустойки та відхиляє доводи скаржника щодо необхідності зменшення її розміру з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право місцевого господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, передбачено також пунктом 3 статті 83 розділу ХІ (Вирішення господарських спорів у першій інстанції) Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Разом з тим, згідно імперативних вимог ст.ст.111 5 ,111 7 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням . Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним , вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту приписів ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83, ч.ч.1,2 ст.101, ст.ст.111 5 ,111 7 ГПК України повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають саме суди першої та апеляційної інстанцій, які на відміну від касаційної інстанції, наділені правом на встановлення таких обставин, як-от: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні (тяжкий фінансовий стан боржника тощо); інші інтереси сторін, що мають істотне значення; відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин у разі порушення зобов’язання; розмір неустойки значно перевищує розмір збитків кредитора (є надмірним), оскільки саме ці обставини можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Колегія також враховує, що апеляційний суд встановив відсутність заявлення відповідачем (боржником) на стадії вирішення спору в першій інстанції та на стадії апеляційного перегляду справи клопотання про зменшення розміру підлягаючої до стягнення суми штрафної неустойки на підставі ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України.

Проте, колегія не може погодитися з висновками судів в частині стягнення 5482,43 грн. разового штрафу у розмірі 3% від вартості договору з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання . Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.4 ст.213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки.

Заявлена позивачем та задоволена судом вимога про стягнення з відповідача 5482,43 грн. неустойки разового штрафу, обчисленого у розмірі 3% від загальної вартості договору (тобто у відсотках від суми неналежно виконаного зобов’язання) за умови одночасного стягнення з боржника 11831,66 грн. пені та 12566,36 грн. штрафної неустойки, обчисленої в розмірі 12 % від вартості договору, яка залишається неоплаченою ( тобто у відсотках від суми невиконаного зобов’язання) , свідчить про безпідставне намагання продавця застосувати до покупця подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне і те ж порушення договірного зобов’язання (прострочення його виконання), що суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та приписам ч.3 ст.509 ЦК України, згідно якої зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки (постанова ВСУ від 21.11.2006 у справі №47/628-05).

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстав для зміни оскаржуваних рішення та постанови шляхом відмови в позові в частині стягнення 5482,43 грн. разового штрафу, обчисленого у розмірі 3% від вартості договору.

Правомірність задоволення іншої частини позовних вимог не є предметом даного касаційного оскарження, в зв’язку з чим законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Альянс» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2009 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 у справі №29/196-09 змінити шляхом відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 5482,43 грн. разового штрафу у розмірі 3% від вартості договору.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

В разі надання відповідачем доказів виконання наказу від 14.09.2009р. у даній справі в частині стягнення 5482,43 грн. разового штрафу доручити господарському суду Харківської області видати поворотний наказ згідно вимог ст.122 ГПК України.

Смотрите еще:

  • Комментарии к ст 115 ск рф Комментарии к СТ 115 СК РФ Статья 115 СК РФ. Ответственность за несвоевременную уплату алиментов Комментарий к статье 115 СК РФ: 1. Закон не регулирует вопросы просрочки по обязательствам (штраф, пени, неустойка и т.д.), когда заключено соглашение об уплате алиментов […]
  • Доверенность на получение денег от юридического лица образец Доверенность на получение денег Для передачи и получения наличных денежных средств других лицом нужна доверенность на получение денег. Такой документ очень похож на доверенность на получение заработной платы, на получение пенсии. Но удостоверение доверенности на […]
  • Узнать задолженность у судебных приставов оренбургской области Прокуратура Оренбургской области Сегодня: 05 Ноября 2018 г. Прокуратура Оренбургской области: Органы прокуратуры Оренбургской области выявили недостатки в работе судебных приставов-исполнителей Прокуратура Оренбургской области по заданию Генеральной прокуратуры […]
  • Судебная практика по уголовным делам ст 228 ук рф Судебная практика по уголовным делам ст 228 ук рф ВЕРХОВНЫЙ СУД РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Приговор Пограничного районного суда Приморского края от 7 декабря 2007 года и постановление президиума Приморского краевого суда от 9 апреля 2010 года в отношении Нестеренко В А в […]
  • Протокол осмотра квартиры при пожаре ПРОТОКОЛ осмотра места происшествия (пожара) Документы приведены по УПК РСФСР осмотра места происшествия (пожара) Город Энск 22 шоня 1987 г. Осмотр начат в 15 час. 18 мин. Осмотр окончен в 17 час. 05 мин. Старший следователь следственного отделения отдела внутренних […]
  • Главный судебный пристав нсо Руководство Управления Эрлер Виталий Иванович государственный советник юстиции Российской Федерации 2 класса. 08 июля 1969 года; место рождения: р.п. Ордынское Новосибирской области. высшее, в 2003 г. – Новосибирский государственный аграрный университет, механизация […]
  • Коды вычетов в справке 2 ндфл 115 Код вычета 115 в справке 2 НДФЛ Вычеты на детей Справка 2 НДФЛ в принципе отражает в себе все виды заработка сотрудника. В данную справку включаются различные виды доходов, включая те доходы, которые человек получает не от профессиональной деятельности – проценты по […]
  • Ст 115 срок давности взыскания Ст 115 срок давности взыскания Открытая общественная правовая информационная система Задать вопрос юристу Главная › Полезная литература › Постатейный комментарий к Налоговому кодексу Российской Федерации. Часть 1 › Раздел VI. НАЛОГОВЫЕ ПРАВОНАРУШЕНИЯ И […]